Український музичний фольклор: жанри й цикли пісень і танців, народні
інструменти.
Музична культура Київської держави. Партесна музика
у братських школах. Збірка «Сад божественних пісень» Г. Сковороди.
1. Опрацюйте матеріал за підручником Л. Масол "Мистецтво" 10-11 клас ст. 176-180.
2. Опрацюйте поданий матеріал, складіть конспект.
До найдавніших
пам’яток музичної культури
на теренах України
належать інструменти епохи пізнього палеоліту з Мізинської стоянки. Вчені
припускають, що віднайдені археологами залишки предметів
із кісток мамонта, рогів оленя
тощо є духовими, ударними й шумовими музичними інструментами, з яких можна
утворити цілий ансамбль: сопілки, «молоток», набірний браслет, що «шумить».
Представлена музичними
інструментами, з-поміж яких – металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця,
різні за формою та
розміром. Під час обрядових
дійств використовувався шумовий інструмент – тризубці. На тогочасних
фресках і коштовностях
трапляються також зображення виконавців музики. Так, на скіфській золотій пластині
від головного убору, знайденій біля с. Сахнівка на Київщині,
можна побачити бородатого співака, що грає на струнному інструменті грецького типу, на фресках – скіфа з грецькою
лірою, а також танцювальниць.
Особливості первісної української музичної культури
Первісне музикування мало синкретичний характер: пісня,
танець і поезія були нерозривно пов’язані.
Музика і музичні інструменти виконували функції оберегів.
Музика захищала від нечистої сили, поганого сну, зурочення.
У первісній грі почали виокремлюватися солісти, заспівувачі; розвивалися
елементи музичної виразної мови.
Історичні
джерела свідчать про багатожанровий фольклор східних слов’ян, які ще в дохристиянські часи мали багаті обрядові
традиції, різноманітний музичний
інструментарій.
Зарубіжні писемні
пам’ятки повідомляють, що слов’яни вміли грати
на гуслях, лютні,
сопілці, бубнах, а також про
церковні дзвони, хоровий спів, танці
й хороводи під
акомпанемент музичних
інструментів, що супроводжували
слов’янські богослужіння.
Характерною рисою фольклору є
синкретизм: поетичні тексти або співають, або виголошують з
певною інтонацією і ритмом за допомогою
міміки, жестів у супроводі інструментальної музики й танців під час виконання
обрядових дій.
Народні пісні, танці, ігри походять із землеробського культу слов’ян, а тому
пов’язані з тією чи іншою порою року.
Здавна вони
складались у календарно-обрядові цикли – весняний, літній,
осінній, зимовий.
Лада - одна з найбільш шанованих давньослов'янських
язичницьких богинь, уособлення шлюбу та подружнього життя. Лада - дружина
Верховного Божества Сварога. По-суті Лада є Вищим творчим початком, іпостассю
Криниці Всесвіту, чия могутня енергія творення наповнює творчим потенціалом
усіх богів та істот, тому її називають Матір'ю Богів (Богородицею). Стародавні
арії звали її Матір'ю Світу.
Із давніх-давен пісня – неодмінний супутник
і в радості,
і в біді –
ставала невід’ємним атрибутом
родинного життя людей.
До архаїчних належать родинно-обрядові пісні: весільні,
колискові, плачі та голосіння. Образний
діапазон весільних пісень
значний: ліричні й
сумні, присвячені прощанню
молодої з родиною,
безтурботною юністю, або
урочисті застільні, в яких звеличували молодих, веселі танцювальні. Тематика
повільних і наспівних колискових включає фантастичні та казкові сюжети.
Емоційно напружені речитативні
плачі та голосіння
належать до глибинної
архаїки. Народ ставився
до мистецтва «голосильниць» з глибоким шануванням. Ці музично-поетичні фольклорні
зразки не записували,
а варіюючи, усно століттями передавали від покоління до
покоління. Тому в зміненому вигляді
традиції народних обрядових пісенних жанрів дійшли до наших днів.
В
Карпатах найбільш поширені
обрядові народні пісні,
особливо коломийки.
На Наддніпрянщині − історичні та ліричні пісні.
На Лівобережжі −
лірико-епічні.
З уведенням християнства
церковнослужителі прагнули викорінити
прадавні язичницькі
вірування, проте зробити це супроти
волі народу було
важко.
Поступово старі й
нові обряди поєдналися,
утворився своєрідний релігійний
дуалізм.
Так, збігаються в
часі:
– стародавній
звичай зустрічати весну – з Великоднем (Паскою);
– русальні обряди –
з християнським святом Трійці;
– свято Купала – з
днем Івана Хрестителя; – Коляда – з Різдвом Христовим;
– Щедрий вечір – з
йорданськими святами, Водохрещею.
Музика княжої доби
Державне зміцнення, встановлення
культурних зв’язків із сусідніми країнами, введення християнства – ось визначальні чинники, що сприяли розквіту музичної культури Київської Русі. Музика
відігравала істотне значення в житті простого люду,
побуті князівства, в
церковних відправах. За
княжої доби відбувається
поступове відокремлення народної
і професійної культури – тобто
культури низів і князівства (владної
верхівки).
Про
розвиток музично-театрального мистецтва на Русі можна судити з відомих фресок
Софії Київської. На одній з них зображено оркестр із семи виконавців, які
грають на флейті, трубі, лютні, гуслях, органі.
Поряд зі стародавніми обрядовими піснями виникає новий
фольклорний жанр − билини.
Цей різновид героїчного
епосу стає провідним
у народній творчості часів Київської Держави, але надалі
зникає з ужитку.
Билини оспівують історичні
події, героїзм захисників
рідної землі: князів,
бояр, дружинників. Проте
найпопулярнішим був образ
воїна-богатиря з народу – Іллі
Муромця.
Гра
на музичних інструментах в добу Київської Русі називалася просто - гудінням.
Інструментальна музика звучала на Русі з язичницьких часів і протягом усього
Cередньовіччя. Деякі старовинні інструменти залишилися в народній музиці
донині. Музичні інструменти застосовувалися в різних сферах - в придворному,
княжому побуті, у ратній справі і в народних святках.
Після прийняття християнства на Русі поширився хоровий, одно- та
багатоголосний спів. Знали тут і нотну систему – так звану крюкову нотацію.
У походах князів звучала
так звана «ратна» музика, військові оркестри
використовували різні духові інструменти – сурми, роги, сопілки,
окарини, кувички, волинки, жалійки, а також ударні – бубни, накри, тулумбас,
тарілки, дзвіночки. Військові музиканти уславлювали князів, ушановували послів
іноземних держав на офіційних прийомах; музика лунала на святкових трапезах і під час веселих розваг
при княжому дворі.
У царині вокальної творчості одне з провідних місць належить Григорію Сковороді (1722—1794) —
видатному українському філософу, поету, педагогу, музиканту, який грав на
багатьох інструментах. Він писав канти, створив збірку «Сад божественних пісень». «Сковородинські
пісні» дійшли до нашого часу в усних варіантах-версіях бандуристів і лірників.
Поступово вони стали народними.
3. Ознайомтесь з презентацією "Музична культура Київської Русі"
4. Творче завдання.
1. Складіть кросворд до теми.
2.Складіть схему «Українські народні музичні інструменти»
3. Мистецький проект (колективна робота). «І прадіди в
струнах бандури живуть…» про кобзарство в Україні. Дізнайтеся, які знані
бандуристи є у вашому краї. Зробіть записи.
Немає коментарів:
Дописати коментар