пʼятниця, 29 травня 2020 р.

Група Є 21. Українська мова.

Тема. Теза й аргументи
1. Опрацюйте матеріал за підручником О. Авраменка "Українська мова" 10 клас параграф 61-62, ст. 190-191
2.Виконайте вправи 3-6 за підручником ст. 191-193.
3. Домашнє завдання.
Прочитайте текст.
Вибір майбутньої професії має велике значення, адже від нього значною мірою залежить усе подальше життя людини. Одні вибирають фах за престижем, інші — за покликанням, а хтось погоджується реалізувати мрію батьків, хоча душа до неї не лежить. За яким із цих принципів треба вибирати справу свого майбутнього життя?
• Сформулюйте тезу, наведіть два аргументи, один із них проілюструйте прикладом із художньої літератури, а інший — із власного життя; сформулюйте висновок (обсяг — півтори-дві сторінки).

2. Напишіть рецепт приготування вашої улюбленої справи.
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com

Група Є 21. Мистецтво.

Тема. Новаторські експерименти видатного режисера і актора Л.  Курбаса у театрі «Березіль».
1. Опрацюйте матеріал за підручником Л. Масол "Мистецтво" 10-11 клас ст. 196-197.  
2. Опрацюйте поданий матеріал, складіть конспект.


Лесь Курбас та «Березіль»: театр, який не боявся експериментувати

Сьогодні у Львові є театр його імені. У Києві – проспект його імені. А Хрещатик, 29 теж пов’язаний з цією постаттю. Діяльність цієї людини вивчають в університеті – у контексті української літератури ХХ століття. А якщо вдуматися: у цього діяча завжди був вибір – ким стати і на чию культуру працювати. Він обрав український інтерес, коли це було немодно. Сьогодні цим діячем пишаються і Галичина, і Харків. Варто згадати Харків – виникає асоціація: театр «Березіль».
Ім’я видатного українця – Лесь Курбас. 25 лютого – день його народження.
Що ми знаємо про Леся Курбаса? Майбутній режисер, актор, перекладач, драматург, публіцист народився 1887 року в Самборі (сьогодні – Львівська область), тобто за походженням галичанин. Навчався в тернопільській гімназії, де захопився вивченням мов. Продовжив освіту у Львові та Відні. Але вийшло так, що він об’єднав обидва кінці України, західний і східний, бо найвідоміша діяльність Курбаса пов’язана з Харковом. Про це докладніше – далі.
Фото: Еспресо
Справжнє ім’я режисера – Олександр-Зенон Степанович Курбас, а зменшувальне ім’я Лесь він узяв як псевдонім – і так увійшов в історію. Батьки його були мандрівними акторами (сценічний псевдонім – Яновичі), і син міг піти їхніми стопами. Проте, попри непересічний акторський талант, Лесь Курбас обрав шлях режисера, тобто став, сучасною мовою, менеджером, провайдером, промоутером української справи.
Гармонійна особистість, він був і теоретиком, і практиком. Його організаторські здібності ще яскравіше заграли від доброї освіти і великої уваги до здобутків сучасного зарубіжного театру. Адже це був час модерну і модернізму, авангардистських експериментів, на слуху – Моріс Метерлінк і Генрік Ібсен… Відгуки на ці вистави коливалися – від розгромних, скандальних, до схвальних. Факт, що це мистецтво нікого не лишало байдужим.
Молодь зачитувалася Полем Клоделем, Редьярдом Кіплінґом, Джеком Лондоном, Джозефом Конрадом, Станіславом Пшибишевським – такими різними, але прецікавими, які творили в одному векторі. Але що ж являв собою український театр? Він пройшов кілька етапів – від натуралізму до етнографізму, був і реалізм – вельми умовний. На слуху був театр корифеїв, який об’єднав багатьох митців.
Лесь Курбас бажав працювати з Наддніпрянською Україною, і почав свою діяльність з Києва – з театру Миколи Садовського. Вистави, турне, опера… Це був хороший старт. Але час показував, що репертуар не має вичерпуватись українськими побутовими проблемами. Треба звертатися до класики, а також – потрібні нові теми. Постало питання: яким бути новому мистецтву? І, зокрема – яким буде новий театр?
Віденський період багато чого навчив Леся Курбаса – зокрема, в якому стилі організовувати вистави. А також – читанню в оригіналі праць з філософії, психології, теорії театру… Водночас молодий українець розумів, що не варто копіювати чужий досвід, бо цей легкий шлях веде до деградації. Отже, треба відштовхнутись од основи, а далі – розвиватися самому. Спроби, помилки – але й відсутність страху показати себе і своє бачення.
Далі в імпозантного європейця був Харків. Це місто Курбас обрав недарма, бо з 1919 по 1934 рік Харків був столицею України (та й у ХІХ столітті місто дало незліченно багато в мистецтві, науці, освіті, харківські університети довго тримали пальму першості).
31 березня 1922 року виникає театр «Березіль» – спочатку в Києві, потім 1926 року Лесь Курбас переносить його до Харкова. Назва символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень (слово «березіль» – з язичницького слов’янського календаря). Отже, це початок весни, початок нового мистецтва. І Лесь Курбас, і нове українське мистецтво молоді, сповнені ентузіазму. Відгриміла Громадянська війна, і навіть у розрусі варто створювати культуру, бо за зимою – завжди весна. Багатозначно: створено театр наприкінці березня.
Актори “Березоля”. 1922 рік. Другий ліворуч унизу Лесь Курбас
До речі, за деякими варіантами, «березіль» може означати і «квітень», та й новий театр народився майже 1 квітня. З іншого боку, назва «Березіль» наштовхує на роздуми. Бо походить або від «березова зола» (наші предки цього місяця палили березову кору, коли не було дров), або навіть від «злий до беріз», бо в березні точили сік із цих дерев. Чи не натяк це на випробовування для молодих починань? А ці випробовування були, і нелегкі.
Європейські освічений, Лесь Курбас запропонував новий театр, який назвав філософським. Цей театр примушував думати – і це в умовах, коли переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї. Варто згадати й умови, в яких тоді розвивалося мистецтво. У Німеччині, Австрії та інших країнах вирував експресіонізм – надзвичайно виразна течія. Деформовані, спеціально підкреслені риси, гіпертрофований грим, гра, де поєднуються трагізм і гротеск… «Березіль» узяв на озброєння і цей момент, поєднуючи власне гру і літературу. Театр простягнув руку літературі. Вистави Курбаса викликали літературну дискусію 20-х років, до якої багато хто долучився. Це був час як наклепів, геростратів, так і нової думки інтелектуалів.
«Березіль» ставив буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на популярних тоді п’єсах 20-х років. І на класиці: Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко… Новий театр не боявся тем, які ставив час. Активно залучається драматургія експресіоніста Миколи Куліша (репресованого в 1937-му). Трагедії: голод у селі; розрив між ідеалами і дійсністю, гордіїв вузол мрії і реальності… Дитина і вбивство – надзвичайна п’єса «Маклена Ґраса» (за реальними подіями!). Вистави за гарячими слідами. Люди приходили побачити свіжий твір, навіть ще не тримавши в руках виданої книги. І поряд – не менш болюча класика ХІХ століття: зі сцени не сходить «Украдене щастя» Івана Франка. Нове прочитання відомого твору і водночас, у хорошому розумінні, класична постановка. «Березіль» не опускався до примітивного рівня.
Цей театр вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем – Курбас ставив не грубі агітки, а класичні твори (проте ще не знані українському глядачу). Наприклад, на тему селянської війни – п’єсу Проспера Меріме «Жакерія». Курбас мав багату практику в постановці творів з народного життя, і не було проблеми показати українське село чи французьке, ХІХ століття – чи доби Середньовіччя. У 1930 році ставлять сміливу п’єсу Миколи Куліша «97» – про трагедію українського села. Центральна тема – голод. Треба знати, що Голодомор фактично почався не в 1932 році, а раніше, натомість наслідки вже були кричущі в 1932 – 33-му. Вистава була і як попередження, і як свідчення того, що бачили інші – хто хотів бачити. У Харкові знали про трагедію голоду. Звичайно, таке не могло сподобатися владі.
До певного періоду Курбасу давали фору, але в 30-х посипалися звинувачення в буржуазності, формалізмі (надзвичайно модний тоді «епітет»), націоналізмі… Слово «експресіонізм» стало мало не лайкою, як червона ганчірка для бика. А 1933 року ставили «Маклену Ґрасу». За сюжетом, польська дівчинка застрелює банкрута – за його ж бажанням. Умови: він розплатиться з нею, щоб убога родина Маклени не вмерла з голоду. Здавалося б: яким чином стосується описувана Польща постреволюційної України? Але прем’єру цієї вистави відвідали чекісти – і взяли на олівець «Березіль».
Що було далі? Того ж року застрелився Микола Хвильовий. Лесь Курбас збирався їхати на його похорон, але просто на вулиці в Москві режисера схопили і заарештували. Після допитів відправили етапом, у 1934 році присудили п’ять років. Послали на відбудову Біломорсько-Балтійського каналу. Цей канал – трагічний у долі багатьох, бо людям елементарно не давали знарядь, і вони пробивали бетон… голіруч. Митця, інтелектуала принижували в’язницею і нелюдськими умовами праці. Далі були Соловки. 1937 року його розстріляли в карельському урочищі Сандармох – як Миколу Зерова та інших. Сьогодні виявилося, що і Микола Куліш, і Лесь Курбас були в одному розстрільному списку – № 177 і 178. Реабілітували режисера в 1957 році. Але до 1989 року про Леся Курбаса фактично не знали – а його сучасники мовчали, не маючи права розповісти широкому колу.
Фото: Еспресо
Хто ж були сучасники і учні Курбаса? Багато акторів «Березолю» потім успішно поєднували сценічну діяльність і кінематографічну. Це унікальне явище, бо яскравий театральний хист, як правило, не означає кінематографічного, бо в обох жанрах різні закони. Але кінозірками стали Амвросій Бучма (Микола Задорожний в «Украденому щасті» і на сцені, і в пізнішій екранізації 50-х), і Наталя Ужвій (багато ролей, у тому числі Анна, партнерка Бучми в згаданій п’єсі), і Олександр Сердюк, й Іван Мар’яненко, і Федір Радчук (усі троє – у фільмі 1931 р. «Коліївщина»), і багато інших. Часто траплялося так, що актор створював образ на сцені, а потім те ж саме розвивав у кіно – наприклад, Іван Мар’яненко зіграв Ґонту в театрі й у фільмі. Якщо брати в контексті й уважно дивитися українські фільми-шедеври 20-х-30-х, то впадає в око школа німого кіно, а також театральна практика. Отже, хоча Курбаса репресували, але його школа лишилася, хоча й не могла тоді згадувати імені свого вчителя.
Доля відпустила Лесю Курбасу тільки п’ятдесят років, але за ці півстоліття він встиг зробити надзвичайно багато для мистецтва, і сьогодні повертається пам’ять про режисера. І, звісно, сьогодні Леся Курбаса має пам’ятати Харків. Недарма сам «Березіль» фактично нікуди не дівався: офіційно розігнаний, він просто пішов у підпілля, а сьогодні розквітнув. «Березолем» називається «Мала сцена» нинішнього Харківського Українського академічного Драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. А ще є харківський журнал «Березіль», де друкуються літературні твори – і українські, і перекладні.
3. Перегляньте відеоурок. 
4. Перегляньте відео "Шляхами історії Курбас Березіль
5.Створіть тест, кросворд, мистецьку вікторину з теми.
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com

четвер, 28 травня 2020 р.

Група Є 21. Українська література.

Тема. Література рідного краю (віршовані твори)

Бердянськ у поетичній творчості Ольги Будугай

 Міцній Бердянськ, наш отчий дім,
Ти відродивсь з руїн кривавих.
В промінні сонця золотім
Зростай і квітни величаво!
                                         Ольга Будугай


На світі багато поетів хороших,
І щось особливе є в кожного з них,
А ви, земляки, нас найбільше тривожите
Цілющою силою віршів своїх.
1. Ознайомтесь з біографією поетеси, складіть конспект. 
2. Перегляньте інтерв'ю з Ольгою Будугай 
3. Прослухайте вірші про Бердянськ у виконанні авторки.
4. Прочитайте вірші Ольги Будугай, зробіть ідейно-художній аналіз одного з них на вибір.
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com

середа, 27 травня 2020 р.

Група Є 21. Українська мова.

Тема. Правила ведення суперечки
1. Опрацюйте матеріал за підручником О. Авраменка "Українська мова" 10 клас параграф 59-60, ст. 184-185
2. Виконайте завдання.
Дайте відповіді на запитання тесту (відповідайте «так» або «ні») і з’ясуйте, чи вмієте ви сперечатися.
Тест «Чи вмієте ви сперечатися?»
  1. Чи часто Ви сперечаєтесь із друзями, знайомими? (Так — 2, ні — 0)
  2. Чи буває так, що в суперечці Ви перестрибуєте з однієї теми на іншу? (Так -2, ні- 0).
  3. Чи доводилося Вам піднімати голос у суперечці? (Так — 2, ні — 0).
  4. Чи часто Ваші співбесідники йдуть ображеними? (Так — 2, ні — 0).
  5. Чи легко Вам вдається підшукувати слова в гарячій суперечці? (Так — 2, ні — 0).
  6. Чи буває так, що Ви сперечаєтеся про речі, у яких некомпетентні? (Так — 2, ні — 0).
  7. Чи вважаєте Ви, що в суперечці обов’язково отримати перемогу? (Так- 2, ні — 0).
  8. Чи буває так, що в суперечці Ви переходите «на особистість»? (Так — 2, ні — 0).
  9. Чи будете Ви доводити тезу, яку неможливо довести (наприклад, який фрукт смачніший)? (Так — 2, ні — 0).
  10. Перед Вами — явно збуджена людина, яка несе нісенітниці. Чи вступите Ви з нею в суперечку? (Так — 2, ні — 0).
  11. Чи видозмінюєте Ви свою поведінку в суперечці у зв’язку з тією чи тією реакцією свідків суперечки? (Так — 0, ні — 1).
  12. Чи буває так, що в кінці суперечки Ви не можете пригадати, через що вона почалася? (Так — 2, ні — 0).
  13. Чи перебиваєте Ви свого співбесідника в суперечці? (Так — 2, ні — 0).
  14. Чи виражаєте Ви свою згоду зі співбесідником в категоричній формі? (Так — 2, ні — 0).
  15. Чи кажуть Вам «з тобою говорити даремно», «тебе не перепреш», «з тобою важко говорити» і т. д.? (Так — 2, ні — 0).
  16. Чи буває, що Ви, не погоджуючись із якимись доводами опонента, перестаєте його слухати і починаєте підшукувати заперечення? (Так — 2, ні — 0).
  17. Чи було таке, що Ви відчували почуття ніяковості за людину, яка програла в суперечці, свідком якої Ви стали? (Так — 0, ні — 2).
  18. Якщо Ви відчули в суперечці, що Ви не праві, чи можете Ви визнати це? (Так — 0, ні — 2).
  19. Тема явно не варта суперечки, але Вас провокують прийняти в ній участь. Чи будете Ви сперечатися? (Так — 2, ні — 0).
  20. Чи вступаєте Ви в суперечки з незнайомими людьми на вулиці, у транспорті, магазині? (Так — 2, ні — 0).
Результат
Менше 8 балів. Ви прагнете уникати суперечок, а якщо все ж таки доводиться відстоювати свої погляди, то робите це спокійно, не ображаючи співбесідника. Ви — коректний та приємний співбесідник.
9-12 балів. Ви не ухиляєтеся від суперечок, але прагнете сперечатися за принциповими питаннями, оскільки не завжди контролюєте свою мову та поведінку. Потім нерідко каєтеся у своїх репліках… Витриманості та коректності в полеміці Вам не вистачає.
30-38 балів. Ви постійно вступаєте в суперечки, не відрізняючи головного від другорядного. Вас не хвилює істина, Ваша мета — отримати в суперечці перемогу, довести, що саме Ваші погляди правильні. Ви — небажаний опонент для більшості людей. Потрібно менше сперечатися.
ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Робота з текстом
► Прочитайте матеріал і з’ясуйте, яких правил слід дотримуватись під час суперечок?
Культура ведення полеміки виявляється в тому, щоб не вести полеміку з людиною, яка некомпетентна в цьому питанні, і тоді, коли це недоцільно, (наприклад, якщо політичне запитання, поставлене слухачем, цікавить тільки його одного). В останньому випадку ліпше подякувати слухачеві за висловлену думку і продовжити розмову з ним наодинці. Не варто сперечатися з несуттєвої для справи проблеми. Нарешті трапляються люди, суперечка з якими гірше зубного болю. Це особи, упевнені в тому, що можуть існувати тільки дві думки: їхня власна і неправильна. Не всі здатні зрозуміти і прийняти іншу позицію.
Є і поціновувачі словесних поєдинків, для яких перемога в суперечці —самоціль, і охочі працювати на публіку.
Приречена на невдачу суперечка з людиною, яка настроєна проти опонента як особистості.
Украй важко переконати партнера, якщо він зацікавлений у протилежному висновкові.
Неабияке значення для проведення суперечки і прийняття рішень має обстановка ведення суперечки: чи підходить місце, чи достатньо часу для обговорення питання, чи немає знервування й напруги в сторін, що сперечаються. Тому, якщо з’ясувалось, що співрозмовник має протилежну думку, перш ніж починати полеміку, слід запитати в себе самого таке:
  1. Що станеться, якщо партнер залишиться при своїй думці?
  2. Чи хочу я обговорити питання, чи неодмінно довести свою правоту?
  3. А може, не маю рації я?
  4. Чи дозволяють обставини вести полеміку?
  5. Чи готовий я до суперечки? Достатньо я компетентний у цьому питанні, щоб обґрунтувати власну думку і спростувати протилежну? Чи володію собою, чи доброзичливо ставлюся до партнера,щоб гідно вести полеміку?
  6. Чи достатньо я знаю свого співрозмовника, щоб сперечатися з ним: зможу я дібрати ті докази, які на нього вплинуть?
  7. Чи немає у партнера особистої зацікавленості в тому, що він стверджує? Розпочинати полеміку можна, лише добре продумавши її доцільність і зваживши свої шанси на успіх.
Відомий філософ Сократ — один із засновників Школи Риторичної Грамоти, ввів для своїх учнів спеціальні уроки, які назвав Уроками Еристики, тобто уроками справедливої, чесної суперечки. А проходили такі дискусії у формі діалогу.
Були виділені основні правила ведення такого діалогу-суперечки:
1) Не сперечайся через дрібниці, без причини.
2) Пам’ятай завжди, про що сперечаєшся — предмет суперечки.
3) Май завжди під час суперечки приклади і докази.
4) Проводь суперечку достойно: будь спокійним, ввічливим, поважай чужу думку.
Складання пам’ятки
► За поданим текстовим матеріалом складіть пам’ятку.
Під аргументацією розуміється процес наведення доказів, пояснень, прикладів для обґрунтування будь-якої думки перед слухачами або співрозмовником.
Теза — це головна думка виступу, головне твердження оратора, яке він намагається обґрунтувати, довести.
Аргументи — це докази, що наводяться в підтримку тези: факти, приклади, затвердження, пояснення, все, що може підтвердити тезу.
Від тези до аргументів можна поставити питання Чому?, а аргументи відповідають: Тому, що.
Телевізор дивитися корисно — теза виступу.
Аргументи — тому що:
З телевізора ми дізнаємося новини.
По телевізору повідомляють прогноз погоди.
По телевізору ми дивимося навчальні програми.
По телевізору показують цікаві фільми.
Аргументи бувають двох типів: «за» (за свою тезу) і «проти» (проти чужої тези).
Аргументи «за» повинні бути:
□ правдивими, спиратися на джерела і авторитети
□ доступними, зрозумілими, у системі.
Можна виділити ряд типових аргументів, які вважаються сильними в більшості випадків. До таких аргументів зазвичай відносять ті, що відображають об’єктивну реальність.
Аргументи «проти» повинні бути переконливими:
□ наукові аксіоми;
□ положення законів та офіційних документів;
□ закони природи;
□ висновки експертів;
□ посилання на визнані авторитети;
□ цитати з авторитетних джерел;
□ свідчення очевидців;
□ статистичні данні.
Оптимальне число аргументів — 3.
Правила ефективної аргументації:
□ Звертайтеся до фактів і прикладів, що викликають емоції, а не до самих емоцій.
□ Не зловживайте логічним тиском.
□ Звертайтеся до життєво важливим для слухачів фактів («це допоможе вам зберегти здоров’я»).
□ Персоніфікуйте свої ідеї (перетворюйте обговорення ідей в обговорення людей). У логіці такий аргумент називається «аргумент до людини». Відволікайтеся у викладі від основної теми, дайте можливість слухачам трохи розслабитися.
□ Використовуйте парадоксальні аргументи. Гельвецій писав: «…бувають люди, яких треба приголомшити, щоб переконати». Такий спосіб частіше зустрічається в рекламі.
□ Демонструйте деяку перевагу над слухачами (показуйте свою освіченість, цитуйте відомих художників слова, помірно використовуйте іноземні слова і терміни). Цей аргумент називають «аргумент до невігластва».
□ Будьте лаконічні.
□ Використовуйте цифри.
□ Використовуйте гумор.
3. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Дайте відповіді на запитання.
  • Якими правилами ведення суперечки повинен володіти оратор?
  • Як індивідуальні особливості мовця впливають на якість виступу?
  • Як необхідно добирати аргументи? Охарактеризуйте їх типи.
► Доберіть аргументи на підтвердження тези «Необхідно жити в гармонії з суспільством».
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com

понеділок, 25 травня 2020 р.

Група Є 21. Українська мова.

Тема. Практична риторика
Суперечка як вид комунікації. Різновиди суперечки.
1. Опрацюйте матеріал за підручником О. Авраменка "Українська мова" 10 клас параграф 59-60, ст. 184-185. Зробіть конспект. 
2.Виконайте вправи 3-5 за підручником ст. 186-189
3. Домашнє завдання.
  Підготуйтеся до полеміки  на тему «Незнання закону не звільняє порушника від відповідальності» і виконайте завдання.
А. Визначившись зі своєю позицією щодо порушеної проблеми, сформулюйте кілька пере­конливих аргументів.
Б. Знайдіть у мережі Інтернет (або у відповідній літературі) цікаві факти з історії чи життя відомих сучасників, що якнайкраще ілюструватимуть ваші аргументи.
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com

Група Є 21. Українська література.

Тема. Література рідного краю (прозові твори) 
Галина Малик.   Повість «Злочинці з паралельного світу»

«Щоб писати для дітей, треба просто бути щасливою»
                                        Галина Малик


"Доки я жива – книжка не помре: я буду її читати і видавати "
                                         Г. Малик


   Зараз в українській дитячій літературі — ціле гроно справжніх майстрів слова. Це письменники: Всеволод Нестайко, Володимир Рутківський,  Сергій Оксеник, Леся Воронина, Олександр Гаврош, Марина Павленко,  Ірен Роздобудько, Галина Пагутяк, Андрій Кокотюха. І серед перших, хто пише нині для дітей та юнацтва — Галина Малик. Кожний її твір , без перебільшень, є високим зразком літератури, де щоразу відкривається нова грань осмислення письменницею дитячого світу, і водночас гострішає відтворення того, як бачать навколишнє буття учні, народжені у реаліях інформаційної доби з усіма її здобутками й втратами.
Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області.  Г. М. Малик — член Національної спілки письменників України з 1991 року. Більшість своїх творів письменниця присвятила дітям. Найвідоміші її твори — це «Подорож Алі в Країну Чудес», «Злочинці з паралельного світу», серія невеликих поетичних збірок для дітей. За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» та «Подорож у королівство сяктаків» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. А за повість, яка називається «Злочинці з паралельного світу» Г. М. Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. 
1. Ознайомтесь з біографією письменниці за посиланням, складіть хронологічну таблицю.
2. Перегляньте відео.
3. Прочитайте повість  “Злочинці з паралельного світу”
4. Зробіть ідейно-художній аналіз цього твору, користуючись матеріалом за посиланням.  
5. Зробіть презентацію про одного прозаїка рідного краю.
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com

пʼятниця, 22 травня 2020 р.

Група Є 21. Українська мова.

Тема. Контрольна робота.Морфологічна норма (тест)
1. Виконайте завдання контрольної роботи.
2. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ 
► Підготуйте тестові завдання з теми для своїх одногрупників.
► Складіть пам’ятку «Складні випадки відмінювання іменників».

Група Є 21. Мистецтво.

Тема. Принципи реалізму і народності «театру корифеїв»: музично-драматичного за формою і фольклорно-етнографічного за змістом. (М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька). Діяльність першого стаціонарного українського театру в Києві.
1. Опрацюйте матеріал, зробіть конспект.

Перший український професійний театр

10 квітня 1864 року в Львові розпочав свою діяльність музично - драматичний мобільний український театр «Руська Бесіда» (з 1914 р. - "Українська бесіда"). Ця подія є дуже важливою в житті українського народу, адже всі розуміли, що для культурного підйому українців, патріотичного виховання молоді, донесення до загалу української творчості та ознайомлення людей з українськими діячами мистецтва просто необхідним був професійний український театр.
Ідея створення даного театру належала відомому на Галичині громадському діячеві, судді, депутату Юліану Лаврівському, який шляхом збору пожертв та залученням до майбутнього театру відомих на той час акторів та режисерів спромігся здійснити свій задум. Театр утримувався однойменним культурницьким товариством "Руська (згодом - Українська) Бесіда", до 1914 р. частково фінансувався Галицьким сеймом.
Перша вистава театру «Маруся» відбулась в «Народному домі» у Львові і мала шалений успіх.
Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі критики. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю.Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу "Марусі"".
До репертуару театру, поряд з творами українських драматургів - М.Л. Кропивницького, І.К. Карпенко-Карого, М.П. Старицького, Г.Ф. Квітки-Основ’яненко, І.П. Котляревського, включались п’єси М.В. Гоголя, О.М. Островського, А.П. Чехова, М. Горького, Г.Ібсена. Успішно ставились опери М.В. Лисенка, Д.В. Сичинського, П.І. Чайковського, С. Монюшко, Б. Сметани, Дж. Пуччині, Дж. Верді, Ж. Бізе.
Загалом театр проіснував до 1924 року, змінюючи назви та керівників. І хоча театр діяв лише 60 років, для багатьох людей він став віддушиною в одноманітному, сірому, а часом нелегкому житті. Адже переглядаючи спектаклі, п’єси та опери люди разом з акторами переживали щастя і горе, закохувались і розчаровувались, плакали і сміялись та попри все, виходили з зали з впевненістю, що все в них буде добре.

Театр корифеїв

Корифей (з грецької мови) - це керівник хору або заспівувач.
1882 р. - Марко Кропивницький створив у Єлисаветграді (нині Кіровоград) першу українську професійну трупу (Театр корифеїв). У 1883 році в Одесі трупа відкрила сезон п'єсою "Наталка Полтавка" І. Котляревського.
До складу трупи увійшли:
  • М. Заньковецька
  • Іван Карпенко-Карий
  • М. Садовський
  • П. Саксаганський
  • Марія Садовська-Барілотті
Багато сил театру також віддав драматург М. Старицький.
Труднощі, з якими довелося зіткнутися українському професійному театру:
1. Емський указ 1876 року, який забороняв виставляти п'єси українською мовою.
2. Українські народні пісні виконувалися французькою мовою.
3. На сцену не допускалася перекладна драматургія.
4. Усі ролі представників вищих верств мали виконуватися російською мовою.
5. Заборонялося відтворення історичних подій, які б нагадували колишні вольності.
6. Зміст п'єс міг торкатися лише селянського побуту або кохання.
7. Разом з українською п'єсою мала виставлятися російська на стільки ж актів.
8. Тяжке матеріальне становище.
Засновник трупи М. Кропивницький був:
  • актором
  • режисером
  • драматургом
  • композитором
  • виконавцем музичних творів
  • художником
  • педагогом
  • організатором театральної справи.
Для збагачення репертуару були створені такі п'єси:
  • "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Не судилося", "Талан", "Маруся Богуславка" М. Старицький
  • "Дай серцю волю, заведе в неволю", Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук" М. Кропивницький
  • "Мартин Боруля", "Хазяїн", "Сто тисяч" І. Карпенко-
У 1885 році театральна трупа розділилася: М. Старицький відокремився від М. Кропивницького.
1907 р. - М. Садовський відкриває постійний український театр.
3. Перегляньте відео. 
4.  Створіть презентацію про одного з представників "театру корифеїв"
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com

четвер, 21 травня 2020 р.

Група Є 21. Мистецтво.

Тема. Театр і кіно
Перші професійні актори — скоморохи. Шкільний театр козацько-гетьманської доби. Національний ляльковий театр вертеп. Перший український професійний театр під орудою О. Бачинського при товаристві «Руська бесіда» (1864).
1. Опрацюйте матеріал, зробіть конспект.

Основні різновиди та жанри театру за їх «спеціалізацією»: драматичний (трагедія, комедія, драма); музичний (опера, балет, оперета, мюзикл) та ляльковий (різножанрові спектаклі для дітей і дорослих).


Княжий театр. Скоморохи—перші професійні актори, музиканти, танцюристи

За княжої доби відбувається відокремлення народної та професійної культури. Почали відрізнятися культура низів і культура князів (дружинної верхівки). З розвитком давньоруської книжності, появою бібліотек і шкіл ці відмінності виявляються дедалі більше.
Скоморохи (у перекладі з лат. — веселі люди) — перші професійні актори, музиканти, танцюристи, акробати, дресирувальники зазнали найжорстокіших переслідувань з боку духівництва. Представники християнської церкви забороняли їхні «бісівські» видовища, тому що вони походили з архаїчних язичницьких обрядів і вірувань.
Скоморохи виступали як перед народом, так і перед князівською знаттю. В їхньому мистецтві інтегрувалися особливості давнього обрядового театру і деякі риси княжого театру, що мав зародки професіоналізму.
Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення. Єдиним обладнанням була ширма, за якою актори перевдягалися, надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо. Представники цього розважально-жартівливого мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних ритуалах і святах. Найчастіше водили вулицями «Козу», інколи — дресированих ведмедів, виступали на майданах і базарах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів за їхні дотепні дійства, складав про них пісні. Чимало сіл на теренах усієї України дістали назву «Скоморохи», що підтверджує надзвичайну популярність цих мандрівних акторів.

Шкільний театр козацько-гетьманської доби

На козацько-гетьманську добу припадає розвиток українського шкільного театру. Його становлення відбувалося у навчальних закладах – Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. Згідно зі шкільною програмою у межах вивчення обов’язкових предметів – поетики й риторики – учнів навчали складати декламації – віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Вони часто приурочували до релігійних свят, днів пам’яті святих або відомих духовних осіб, з нагоди військових перемог, до приїзду високоповажних гостей до навчального закладу тощо.
Застосовувалось навіть мінімальне оформлення: спеціальні костюми, завіса, атрибутика, рідше – скупі декорації. Інколи складовою такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися і під час філософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.
Декламації та діалоги – безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не тільки розігрували готові п’єси, а й брали участь у їх створенні, а під час канікул влаштовували «рекреаційні» вистави» просто неба.
Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми – трагедії, комедії, трагікомедії – здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».
До шкільного театру включалися переважно різдвяні і великодні драми, а також п’єси морально-дидактичного та історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися – анонімні, як, наприклад, перша відома на сьогодні шкільна драма «Олексій, чоловік Божій».
Драма на історичні теми присвячувалися реальним подіям і видатним постатям. Так, у трагікомедії «Володимир» Ф.Прокопофича зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді йдеться про гетьмана І.Мазепу та його культурницьку діяльність. У драмі невідомого автора «Милость Божія» головною дійовою особою виступає герой національно визвольної війни Б.Хмельницький.
Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали «книжною» мовою, з розважальною метою виконувалися веселі й жартівливі інтермедії, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів із народного побуту. Поступово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним театральним жанром – своєрідною попередницею жанру комедії.
Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом («хор ангелів»), кантами, інструментальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше – танцями.
Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д.Тупало,Ф.Прокопович, С.Полоцький, М.Козачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусії, Сербії, де вони також створювали театри, хори.
Інтермедія, інтерлюдія – невелика п’юся переважно гумористичного характеру, яку виконують між актами вистави. Вертеп – явище театральної творчості, що можна водночас визначити і як перший народний ляльковий театр, і як ранній народний музичний театр, і як варіант драматичного театру.

Національний шкільний театр вертеп

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не з’ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев’яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Така будова скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями – релігійною і народною. На верхньому, «небесному», поверсі йшли християнська драма-містерія про народження Христа дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, «земному», - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні й танці, грали «троїсті музики». Наприкінці з’являвся головний герой – сміливий Запорожець, народний захисник. Цю ляльку робили вищою за всі інші і вдягали в яскравий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню «Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні».
На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий «живий вертеп», у якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народних мас, предтечею демократичного театру.
Початки драматичного театру зародилися у гетьманській столиці – Глухові. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок», поставлена французькою мовою (1751). На сцені ставилися також опери італійських композиторів, комедії Мольєра. Отже, це була перша спроба створення придворного театру.
Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим втіленням стилю бароко.

Перший український професійний театр


10 квітня 1864 року в Львові розпочав свою діяльність музично - драматичний мобільний український театр «Руська Бесіда» (з 1914 р. - "Українська бесіда"). Ця подія є дуже важливою в житті українського народу, адже всі розуміли, що для культурного підйому українців, патріотичного виховання молоді, донесення до загалу української творчості та ознайомлення людей з українськими діячами мистецтва просто необхідним був професійний український театр.
Ідея створення даного театру належала відомому на Галичині громадському діячеві, судді, депутату Юліану Лаврівському, який шляхом збору пожертв та залученням до майбутнього театру відомих на той час акторів та режисерів спромігся здійснити свій задум. Театр утримувався однойменним культурницьким товариством "Руська (згодом - Українська) Бесіда", до 1914 р. частково фінансувався Галицьким сеймом.
Перша вистава театру «Маруся» відбулась в «Народному домі» у Львові і мала шалений успіх.
Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі критики. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю.Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу "Марусі"".
До репертуару театру, поряд з творами українських драматургів - М.Л. Кропивницького, І.К. Карпенко-Карого, М.П. Старицького, Г.Ф. Квітки-Основ’яненко, І.П. Котляревського, включались п’єси М.В. Гоголя, О.М. Островського, А.П. Чехова, М. Горького, Г.Ібсена. Успішно ставились опери М.В. Лисенка, Д.В. Сичинського, П.І. Чайковського, С. Монюшко, Б. Сметани, Дж. Пуччині, Дж. Верді, Ж. Бізе.
Загалом театр проіснував до 1924 року, змінюючи назви та керівників. І хоча театр діяв лише 60 років, для багатьох людей він став віддушиною в одноманітному, сірому, а часом нелегкому житті. Адже переглядаючи спектаклі, п’єси та опери люди разом з акторами переживали щастя і горе, закохувались і розчаровувались, плакали і сміялись та попри все, виходили з зали з впевненістю, що все в них буде добре.
2. Перегляньте відео
3. Творче завдання.
1) Створіть презентацію "Становлення українського театру"
2) Створіть вікторину, тест, кросворд з вивченої теми.
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com