Перші професійні актори — скоморохи. Шкільний театр козацько-гетьманської доби. Національний ляльковий театр вертеп. Перший український професійний театр під орудою О. Бачинського при товаристві «Руська бесіда» (1864).
1. Опрацюйте матеріал, зробіть конспект.
Основні різновиди та жанри театру за їх «спеціалізацією»: драматичний (трагедія, комедія, драма); музичний (опера, балет, оперета, мюзикл) та ляльковий (різножанрові спектаклі для дітей і дорослих).
Княжий театр. Скоморохи—перші професійні актори, музиканти, танцюристи
За княжої доби відбувається відокремлення народної та професійної культури. Почали відрізнятися культура низів і культура князів (дружинної верхівки). З розвитком давньоруської книжності, появою бібліотек і шкіл ці відмінності виявляються дедалі більше.
Скоморохи (у перекладі з лат. — веселі люди) — перші професійні актори, музиканти, танцюристи, акробати, дресирувальники зазнали найжорстокіших переслідувань з боку духівництва. Представники християнської церкви забороняли їхні «бісівські» видовища, тому що вони походили з архаїчних язичницьких обрядів і вірувань.
Скоморохи виступали як перед народом, так і перед князівською знаттю. В їхньому мистецтві інтегрувалися особливості давнього обрядового театру і деякі риси княжого театру, що мав зародки професіоналізму.
Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення. Єдиним обладнанням була ширма, за якою актори перевдягалися, надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо. Представники цього розважально-жартівливого мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних ритуалах і святах. Найчастіше водили вулицями «Козу», інколи — дресированих ведмедів, виступали на майданах і базарах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів за їхні дотепні дійства, складав про них пісні. Чимало сіл на теренах усієї України дістали назву «Скоморохи», що підтверджує надзвичайну популярність цих мандрівних акторів.
Шкільний театр козацько-гетьманської доби
На козацько-гетьманську добу припадає розвиток українського шкільного театру. Його становлення відбувалося у навчальних закладах – Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. Згідно зі шкільною програмою у межах вивчення обов’язкових предметів – поетики й риторики – учнів навчали складати декламації – віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Вони часто приурочували до релігійних свят, днів пам’яті святих або відомих духовних осіб, з нагоди військових перемог, до приїзду високоповажних гостей до навчального закладу тощо.
Застосовувалось навіть мінімальне оформлення: спеціальні костюми, завіса, атрибутика, рідше – скупі декорації. Інколи складовою такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися і під час філософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.
Декламації та діалоги – безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не тільки розігрували готові п’єси, а й брали участь у їх створенні, а під час канікул влаштовували «рекреаційні» вистави» просто неба.
Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми – трагедії, комедії, трагікомедії – здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».
До шкільного театру включалися переважно різдвяні і великодні драми, а також п’єси морально-дидактичного та історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися – анонімні, як, наприклад, перша відома на сьогодні шкільна драма «Олексій, чоловік Божій».
Драма на історичні теми присвячувалися реальним подіям і видатним постатям. Так, у трагікомедії «Володимир» Ф.Прокопофича зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді йдеться про гетьмана І.Мазепу та його культурницьку діяльність. У драмі невідомого автора «Милость Божія» головною дійовою особою виступає герой національно визвольної війни Б.Хмельницький.
Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали «книжною» мовою, з розважальною метою виконувалися веселі й жартівливі інтермедії, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів із народного побуту. Поступово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним театральним жанром – своєрідною попередницею жанру комедії.
Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом («хор ангелів»), кантами, інструментальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше – танцями.
Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д.Тупало,Ф.Прокопович, С.Полоцький, М.Козачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусії, Сербії, де вони також створювали театри, хори.
Інтермедія, інтерлюдія – невелика п’юся переважно гумористичного характеру, яку виконують між актами вистави. Вертеп – явище театральної творчості, що можна водночас визначити і як перший народний ляльковий театр, і як ранній народний музичний театр, і як варіант драматичного театру.
Національний шкільний театр вертеп
Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не з’ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев’яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Така будова скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями – релігійною і народною. На верхньому, «небесному», поверсі йшли християнська драма-містерія про народження Христа дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, «земному», - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні й танці, грали «троїсті музики». Наприкінці з’являвся головний герой – сміливий Запорожець, народний захисник. Цю ляльку робили вищою за всі інші і вдягали в яскравий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню «Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні».
На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий «живий вертеп», у якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народних мас, предтечею демократичного театру.
Початки драматичного театру зародилися у гетьманській столиці – Глухові. Тут діяла акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок», поставлена французькою мовою (1751). На сцені ставилися також опери італійських композиторів, комедії Мольєра. Отже, це була перша спроба створення придворного театру.
Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим втіленням стилю бароко.
Перший український професійний театр
10 квітня 1864 року в Львові розпочав свою діяльність музично - драматичний мобільний український театр «Руська Бесіда» (з 1914 р. - "Українська бесіда"). Ця подія є дуже важливою в житті українського народу, адже всі розуміли, що для культурного підйому українців, патріотичного виховання молоді, донесення до загалу української творчості та ознайомлення людей з українськими діячами мистецтва просто необхідним був професійний український театр.
Ідея створення даного театру належала відомому на Галичині громадському діячеві, судді, депутату Юліану Лаврівському, який шляхом збору пожертв та залученням до майбутнього театру відомих на той час акторів та режисерів спромігся здійснити свій задум. Театр утримувався однойменним культурницьким товариством "Руська (згодом - Українська) Бесіда", до 1914 р. частково фінансувався Галицьким сеймом.
Перша вистава театру «Маруся» відбулась в «Народному домі» у Львові і мала шалений успіх.
Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі критики. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю.Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу "Марусі"".
До репертуару театру, поряд з творами українських драматургів - М.Л. Кропивницького, І.К. Карпенко-Карого, М.П. Старицького, Г.Ф. Квітки-Основ’яненко, І.П. Котляревського, включались п’єси М.В. Гоголя, О.М. Островського, А.П. Чехова, М. Горького, Г.Ібсена. Успішно ставились опери М.В. Лисенка, Д.В. Сичинського, П.І. Чайковського, С. Монюшко, Б. Сметани, Дж. Пуччині, Дж. Верді, Ж. Бізе.
Загалом театр проіснував до 1924 року, змінюючи назви та керівників. І хоча театр діяв лише 60 років, для багатьох людей він став віддушиною в одноманітному, сірому, а часом нелегкому житті. Адже переглядаючи спектаклі, п’єси та опери люди разом з акторами переживали щастя і горе, закохувались і розчаровувались, плакали і сміялись та попри все, виходили з зали з впевненістю, що все в них буде добре.
2. Перегляньте відео
3. Творче завдання.
1) Створіть презентацію "Становлення українського театру"
2) Створіть вікторину, тест, кросворд з вивченої теми.
Роботи надсилайте за адресою:vevtonenko@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар